Вона сиділа тихо на світанку
Дивилась, як ховаються останні зорі,
А по щоках її дитячих бігли сльози
Гарячі, щирі, чисті і прозорі.

І по-тихеньку починало гріти сонце,
І ніжно пестило її обличчя,
Але вона не відчувала того щастя
Одне тривожило її: "Навіщо?"

Навіщо покохала того,
Хто десь на другому кінці землі
Вона тепер не може жити як раніше
Він мов причарував її...

Тепер не знає, як їй далі жити
Усі думки лише про нього
Та він напевно це не помічає
Напевно байдуже йому до того.

А сонце вже осяяло все небо,
І посміхалось нібито привітно,
І знову ранок, знову все по плану...
І все як завжди...Все одноманітно...

А дівчина сиділа мов ві сні,
Ні відчуваючи ні сонця, ні тепла,
Та дівчина все думала і думала про нього...
Тією дівчиною була я...


Давно это было...Вот чего-то к Тарасу захотелось...Стих-то ему посящался...

Раньше я была у него в закладках(значит хоть как-то интересовала его),а теперь он меня удалил...А значит сейчас я для него одна из многих...Бля...Вот и еще одного потеряла..